Це розслідування — про одну з найбільш цинічний постатей останніх років на Закарпатті: вихователя дитбудинку, шахрая, посередника в торгівлі дітьми та людину, яка обікрала матір загиблого воїна на мільйони. Масштаби його злочинів вражають навіть уяву, але, на жаль, не український суд…
6 мільйонів довіри: історія зради на крові
Його називали другом сім’ї. Більше того — він був хрещеним батьком загиблого під Лисичанськом воїна. Саме ця довіра стала основою найогиднішого з шахрайств: він обікрав матір свого похресника, яка щойно втратила сина на війні. Держава надала їй грошову допомогу — близько 6 мільйонів гривень. Для багатьох — символ вдячності суспільства. Для Вароді — набір нулів, який треба якнайшвидше присвоїти.
Він почав “допомагати” жінці у побутових справах, радив, як вигідніше зберігати кошти, переконував передати їх йому для “безпеки” й “інвестування”. Насправді ж гроші витрачались на будматеріали для себе, йшли на продукти, алкоголь і розваги, а жодної частини не було вкладено у справу на користь матері загиблого воїна.
Під час суду Вароді визнав вину. А мати просила не карати його суворо. Можливо, в цьому — уся трагедія ситуації. Вона все ще вірила, що він — “свій”.
Суддя призначив покарання: 5 років позбавлення волі. Без жодних згадок про іншу — ще страшнішу — справу цього персонажа…
Торгівля дітьми: чергова темна сторона “вихователя”
Паралельно з історією про шахрайство, Вароді опинився у центрі іншої кримінальної справи — торгівлі дітьми. Історія — не вигадка. Вона підтверджена Міністерством внутрішніх справ України.
У жовтні 2024 року на пункті пропуску «Малі Селменці» затримали чоловіка, який супроводжував жінку з малолітнім сином. Ціль подорожі — продати дитину за кордон за 25 тисяч доларів. Ініціатором схеми був саме Вароді.
Він раніше працював у Чинадіївському дитячому будинку, мав зв’язки в освітньому середовищі й добре орієнтувався у вразливих категоріях населення. Виходив на жінок, які опинилися у складних життєвих обставинах, і переконував їх продати дитину нібито «в краще життя». Пояснював, що за кордоном буде безпечніше, дитина матиме більше шансів на виживання, навчання і добру долю. Саме він супроводжував таких жінок через кордон у складі груп, де дітей потім мали передати іншим людям — новим «батькам».
Жінці, яка погодилася на продаж, обіцяли 5 тисяч доларів, собі Вароді залишав 20 тисяч. Саме це — ціна дитячого життя у схемі, яка могла б працювати й далі, якби його не зупинили.
За ці дії йому оголошено підозру в торгівлі людьми. Максимальне покарання за цією статтею — 15 років в’язниці. Але вироку ще немає….
Окрема справа чи окремий захист?
Цинізм ситуації в тому, що ці дві справи існують паралельно. Шахрайство — вже розглянуте. Торгівля дітьми — ні. Вони не об’єднані, і суд, призначаючи покарання за перше, не враховував друге.
Це породжує низку незручних запитань: чому обидві справи не розглядаються разом? Чи знав суддя про другу справу? Чи було корупційне втручання? І головне — чи є шанси, що Вароді вийде на свободу раніше, ніж отримає другий вирок?
Якщо так — ми матимемо приклад системної недієздатності, яка дозволяє повторення злочинів і знецінення довіри до правосуддя.
Фінал без крапки
Історія Дениса Вароді — це не просто історія одного покидька. Це лакмусовий папір системи. Поки у країні йде війна, хтось наживається на крові героїв і на безпорадності матерів. А хтось торгує майбутнім — у буквальному сенсі, продаючи дітей. І коли таким людям суд виносить м’які вироки, ми маємо ставити не менше жорсткі питання — і до суду, і до слідства, і до суспільства загалом.