Історія довкола однієї зі знакових туристичних локацій Закарпаття «Лавандової гори» в Перечині вийшла далеко за межі звичайного земельного спору і стала показовим конфліктом, у якому переплелися бізнес, закон, інтерес громади і, що не менш важливо, довіра до державних інституцій. У соцмережах ситуацію вже подають максимально спрощено — мовляв, влада хоче «забрати» туристичну родзинку Закарпаття. Але якщо відкинути емоції і розкласти факти, картина виявляється значно складнішою і місцями навіть суперечливою.
За що, власне спір?
Світло довкола цієї теми пролив допис журналістки «Укрінформу» Тетяни Когутич, під яким усі дотичні до справи сторони озвучили свої позиції та джерело конфлікту.
Виходячи з цих коментарів, перш за все, важливо зафіксувати ключовий момент, який часто губиться у дискусії. Предметом позову прокуратури, як зазначає її представник, не є сама «Лавандова гора» як бренд чи туристичний об’єкт. Йдеться про суміжну земельну ділянку площею майже 22 гектари, яка була передана у 2017 році для ведення товарного сільського господарства. Саме цей нюанс принциповий, бо визначає рамку всього конфлікту — мова не про «лаванду», а про землю і правила її використання.
Позиція прокуратури виглядає юридично зрозумілою і доволі прямолінійною. За їхньою версією, на ділянці, яка мала використовуватися для сільського господарства, з’явилися об’єкти, які виходять за межі дозволеного використання. Зокрема йдеться про штучні водойми та млин, які, за словами правоохоронців, були створені без зміни цільового призначення землі та без необхідної документації.
Речниця Закарпатської обласної прокуратури Марина Безега прямо зазначає, що ці водойми є об’єктами водного фонду, а отже для їх створення потрібно було проходити окрему процедуру, включно зі зміною цільового призначення і розробкою проєкту зняття родючого шару ґрунту. Цього зроблено не було, і саме це стало підставою для позову.
Фактично логіка прокуратури проста і формальна. Землю дали під одне — використали під інше. Відповідно, договір має бути розірваний, а ділянка повернута громаді.
6755 гривень на рік за 22 гектари: цифра, яка підірвала дискусію
«Я теж хочу 40 гектарів за 8 тисяч…», написав один із користувачів, дізнавшись, що за 22 гектари на Лавандовій горі на рік сплачують всього 6755 гривень.
Зі скрінів коментарів міського голови Перечина Івана Погоріляка та відкритих даних випливає, що орендна плата за землю становила ці ж понад 6 тисяч.
Якщо перекласти це на просту мову, громада фактично отримувала суму, яка виглядає символічною навіть не на рівні бізнесу, а на рівні побуту. І тут питання вже не до лаванди і не до туризму, а до справедливості самої моделі користування ресурсами.
Міський голова прямо ставить це питання. Чи є нормальним, що десятки гектарів землі, які приносять прибуток і формують туристичний потік, дають громаді кілька тисяч гривень на рік. І чи не була сама угода укладена з порушеннями, якщо мова йде про 49 років оренди і мінімальну ставку..?
Власник: ми зробили з пустки туристичний бренд…
Власник «Лавандової гори» Юрій Качур має своє бачення конфлікту. За його словами, на момент отримання ділянки там не було ні туристичного об’єкта, ні впорядкованої території. Була захаращена ділянка з підліском і фактичним сміттєзвалищем.
Саме бізнес, за його словами, інвестував у територію, розчистив її, створив плантацію, туристичну локацію і фактично нову точку тяжіння для тисяч людей. І тому ставка оренди була мінімальною — бо це була інвестиція у розвиток.
Щодо звинувачень прокуратури, його позиція також чітка. Ставки — це не «водойми» у класичному розумінні, а технічні резервуари для збору дощової води, яка використовується для поливу. Млин — не промисловий об’єкт, а декоративна фотолокація.
І найважливіше, що підкреслює бізнесмен, — всі платежі здійснюються відповідно до договору. Тобто формально жодних порушень з точки зору фінансових зобов’язань немає.
Окремо Качур говорить про тиск. Поява кримінального провадження він пов’язує з його намірами розширення бізнесу. І ця теза теж знаходить відгук у частини аудиторії.
Коментарі активістів та експертів
Коментарі під дописом тетяни Когутич про цю болючу тему показують, що якоїсь єдиної позиції у цій темі немає. Хоча більшість людей стають на захист «Лавандової гори». І це, мабуть, найцікавіше у цій історії.
Наприклад, депутатка облради Ірина Мацепура, говорить прямо. Якщо земля фактично не використовувалася ефективно, а бізнес створив на ній туристичний продукт, то логічно не руйнувати це, а змінити цільове призначення і легалізувати ситуацію. Це позиція розвитку, яка виходить з результату, а не з формальних норм.
Але є й інша, не менш сильна позиція. Екоактивіст Іштван Цап піднімає тему подвійних стандартів. Він звертає увагу, що у регіоні роками відбуваються значно масштабніші втручання у природу — від вирубки до будівництва, і це часто лишається поза увагою. На цьому фоні ситуація зі ставками виглядає як вибіркове правозастосування.
Цю ж думку підсилює мем, який активно поширюється у мережі. У ньому протиставляється реакція прокуратури на «бутафорний млин» на Лавандовій горі і фактична відсутність реакції на масштабні втручання, зокрема будівництво на полонині Руна. Саме цей мем став символом недовіри до вибірковості контролю.
Голова ГО «Еко-сфера» Оксана Станкевич-Волосянчук додає ще один важливий момент. Вона зазначає, що створення водойм для збору дощової води — це нормальна європейська практика, яка дозволяє зменшити навантаження на підземні води. І тут виникає тонка межа. Сам підхід може бути правильним, але його реалізація має відповідати закону.