Про це на своїй сторінці у мережі Facebook повідомив місцевий ветеран журналістики Михайло Папіш, який супроводжував гостя. Далі — допис медійника без змін.

Ажіотажу було стільки ж, якби приїхав прем’єр, депутат, генерал чи губернатор. Нарід оглядався, шептався, хіхікав собі під ніс, дехто навіть біля скроні пальцем показував, що, мовляв, за дивний чолов’яга з Михайлом Папішом містом босий (!) кррокує…Той факт, що автор цих рядків одного червневого дообіддя гуляв по Берегову з березницьким травознаєм, мольфаром і таким собі диваком-“робінзоном крузо” Василем Дукаєм на прізвисько Босий, пив з ним каву (на одному етапі до нас приєднався місцевий футбольний тренер-філософ Володимир Петрушко), сенсацією став задовго до того, як цей колоритний гість люб’язно-мило попрощався та покинув наше місто. Було безліч фотографувань, запитань, просьб і побажань, що привело цього босого персонажа моїх попередніх публікацій у наше прикордонне місто? Приїхав нібито в пошуку трави полину — ця рослина росте буцімто тільки в наших краях і він знає, де, коли її шукати та збирати (щоправда, так і не “розсекретив”, де рвав цю лікарську траву). На фото він позує з досить відомими берегівчанами, зокрема, Світланою Деменко, Володимиром…, Вадимом Зеленецьким (на ринку), Степаном …, студенткою медичного вишу у Львові Валентиною Галай, гостями з Чернівців (біля міського піаніно). Відтак, як уже вище писав, кавує зі мною та в компанії з В. Петрушком позує з юними футболістами (пан Володя, буваючи якось у цих “приборжавських” краях, випадково познайомився з таким унікальним на теренах Закарпаття чоловіком і природозахисницею Оксаною Кікало). А тут Василь Дукай (Босий) власною “босоногою” персоною постав перед берегівським людом. Ходить з дерев’яною ґерлигою, ніби спираючись, він, аби привернути до себе увагу, час від час часу постукує цим дрючком. Дав посух потримати й мені, я був здивований, що ця “корчованя” така легка — вага палиці 300 гр., вона вироблена з трепети (осики). Якби з іншого дерева (бука, граба, дуба, явора тощо), то потягнула б більше кілограма — це стовідсотково. У народі за таку ґерлигу кажуть поплюваник — Василь уточнив суть цього слова та предмету. Ним часто користуються вівчарі. Для них він також частий гість, особливо тоді, коли туристи просять бути поводирем і піти з ними в далекі гори та стрімкі верхи. Знає найпотаємніші закутки підполониння, не боїться заблудитися, адже на “село, до людей”, завжди його виведе течія річки. “Босяк” каже, що уже не молодий, зате й тягне/носить дрючок, аби підпертися. Але де з’являється, там завжди виникає оживляж — саме так було в Берегові.Палиця, не кажучи про домотканий одяг, додавали колориту. Як і метод його спілкування — тиха, некваплива бесіда з “лишацьким” акцентом провокувала цікавість і запитання. Одна жінка (схоже, вимушена переселенка зі Сходу), як побачила босого чоловіка, та ще й у такому своєрідному одязі, на голові з клебанею та встромленими кількома пір’їнами, бородою, довгим волоссям, запитала, чи не треба чимось допомогти? Готова була навіть дати гроші на взуття. “Робінзон” з Керецьківської ОТГ змушений був “добродійниці” пояснити, що босим ходить цілорічно, крім пекучих/тріскучих морозів, які все довкола сковують у крижину — тоді, необачно ступивши на наст (сирен), ноги можна порізати — ран боїться найбільше, тож і оберігається. У цей період взувається. Згадав, як босий у листопаді по Львову ходив, там також люди дивувалися, що в такій порі можна простудитися. Зайшла мова про коронавірус, кашель й інші хвороби, на що жартома відказав, що про ковід чув, але не зустрічався з ним.

Тобто, дякуючи Богу, не довелося мучитися з цією болячкою. Радить різні недуги лікувати чаями з трав, де неодмінно мають бути малина, суниця, цвіт липи, листя берези та мед — такий екстракт/вінігрет помічний як дитині, так і старшій челядині. Вдома має невеличку пасіку — днями рій бджіл утік, тож мусів по хащах його шукати…Зустрівшись з Василем Босим, послухавши його “філософський” діалог з В. Петрушкою, я теж збагатився деякими пізнаннями, зокрема, у травознав’ї, інших надприродних явищах тощо. Це коли мова зайшла про привиди.Спасибі, пане Василю, що перебуваючи в Берегові, мені подзвонив. Так роблять тільки істинні герої моїх фоторозповідей, замальовок, репортажів. А заодно пізнав дух міста, яке живе за параграфом воєнного часу…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *