Новина про те, що відомий в області торгівельний комплекс із продажу будівельних матеріалів “БеркутБуд” згорнув діяльність в Ужгороді, залишивши тільки магазин у мікрорайоні “Радванка”, засмутила закарпатців. Річ у тому, що в регіоні майже немає людини, яка б будувалася чи займалася ремонтом, і не мала справи з цією фірмою. “Беркут” був створений 37 років тому. По матеріали сюди приїжджали вже діти перших клієнтів магазину. Навіть після появи в регіоні таких гіпермаркетів, як Епіцентр і Нова лінія, “Беркуту” не зраджували ті, хто цінував високий рівень обслуговування, гарантію якості товару, ставлення до покупців. Підприємці, і навіть конкуренти, поважали “БеркутБуд” за чесність і прозорість, чіткі правила гри, дотримання слова.
Компанія, заснована в далекому 1988 році, пережила всі можливі шторми: розпад Радянського Союзу, кооперативні часи, повернення незалежності України, інфляції та економічні кризи, революції, пандемію COVID-19, повномасштабне вторгнення росії в Україну. І здавалось би зараз, коли в Ужгороді масово виростають нові багатоповерхівки, хто-хто, а компанії, пов’язані з будматеріалами, повинні якщо не розквітати, то точно не йти в мінус.
Андрій Сугай
Що ж відбувається на “БеркутБуді”? Поговорили про це з генеральним директором компанії Андрієм Сугаєм.
— Отже, це правда?
— Так. Мною та акціонерами було ухвалено рішення закрити магазин в Ужгороді по вул. Капушанська, 145А. Магазин-склад у мікрорайоні Радванка по вул. Будителів, 2 продовжує працювати. Є деякі зміни в топменеджменті, але сподіваюсь, що стане тільки краще.
— Магазин на Капушанській вже взагалі не приймає відвідувачів?
— Останній день роботи цього магазина був 31 липня 2025 року. Хто не встиг забрати товар, або отоварити аванс, може це зробити по вул. Будителів, 2, у мікрорайоні “Радванка”.
— Що все ж таки трапилося? Яка причина?
— Скажу так: ми перемкнули увагу на цікавіші за будматеріали проєкти.
— Це закриття на Капушанській не пов’язане з рейдерською атакою, банкрутством, якимось зовнішнім тиском?
— Ні. Рейдерства немає, банкрутства також. Тому що майно у “Беркута” є, а це вже не передбачає банкрутства. Чи є люди, які хочуть заважати цьому бізнесу? Безперечно. І були, і є, і нові постійно з’являються. Але торік, зробивши аналіз і прогноз, я сказав найближчому оточенню: “Мені здається, що ми пропрацюємо максимум рік”.
— Сьогодні на Закарпатті спостерігається будівельний бум. Коли як не зараз повинні бути затребувані магазини будматеріалів?
— Мушу вас розчарувати: на певних етапах будівництва висоток ми майже не присутні. Товарний бетон іде без нас, арматура у великих об’ємах закуповується напряму у виробників. Зламана мораль дилерських продажів. Якщо взяти 100% виробників, яких ми як дистриб’ютори всі ці роки обслуговували в нашому регіоні, то, можливо, я назвав би 3-5 фірм, які не “продалися”. Інші не гребують прямими продажами на об’єкти й окремим покупцям. Це порушує всі можливі правила, якщо ти маєш офіційного дилера. І мова не тільки про “Беркут”, а в цілому про ситуацію в країні. Відсутність норм мене просто вбиває як людину, яка вкладала все життя і ресурси в системність компанії. Я не хочу займатися діяльністю, де немає правил.
Ще одна причина прийнятого мною рішення – бартеризація. Забудовники відчувають голод в оборотних коштах. Або іншими словами: мали апетит будувати один-два будинки, а хочуть 5. Відповідно не вистачає оборотних коштів. Поступово розпочалася практика бартеризації. Тобто ти постачаєш матеріали, а ми тобі віддаємо квартирами. Ти їх продаєш і маєш кошти. Шановні друзі, це мене надзвичайно вражає і добиває, бо я це пройшов у 90-х. Я виріс, маючи бартерні операції, але туди повертатися не хочу. А сьогодні це набуло небачених масштабів.
— Багато працівників залишилися без роботи. Для них це складний період. Чи рекомендуватимете ви своїх людей іншим компаніям?
— На жаль, у цьому світі немає гарантій безперервної роботи. Рано чи пізно фірми закриваються, бізнес припиняє діяльність з різних причин. Нічого вічного немає, особливо враховуючи, що зараз робиться у світі, в Україні…
Що хочеться сказати тим працівникам, з якими я не працюватиму далі: “Ви не викинуті – ви підготовлені”. Я можу абсолютно відверто стверджувати, що працівники групи наших компаній, які я очолював, майже ніколи не переходили на інше підприємство на таку ж позицію. Тобто люди, які мали б пройти ще 2-3 щаблі по кар’єрній драбині, отримували відразу високі посади.
Підготовка наших фахівців дуже якісна. Я люблю системність, програми. У компанії “Беркут” практично ніколи не було Excel, ми обійшлись без Windows і мали Linux – спеціалісти зрозуміють. В 11 філіях області ми закривали операційний день так, як роблять банки. Це робилося для того, щоб зранку працівники знали точно, скільки залишилося грошей, на якому складі які є матеріали, весь товар був оприбуткований. Наші працівники знають бізнес-процеси, алгоритми дій, все у них було доведено до автоматизму. Впевнений, ці знання стануть в нагоді в іншому місці. Наші працівники – цінні кадри для будь-якої компанії, і звісно, вони можуть розраховувати на мою рекомендацію. Але це стосується тільки людини для конкретного місця роботи, якщо в неї є відповідні компетенції. Бо я також відчуваю відповідальність і перед колегами-бізнесменами, власниками компаній. Давати рекомендації я можу тільки в тому випадку, коли на 100% впевнений, що кандидат впорається з поставленими задачами.
— Якщо дуже стисло “БеркутБуд” у цифрах. Які вони?
— Це 37 років діяльності, 11 філій по області. За цей час — кілька тисяч працівників, тисячі партнерів, майстрів, бригадирів, десятки тисяч різних побудованих об’єктів, більше десятка мільйонів гривень сплачених податків. На піку нашої діяльності ми були однією з бюджетоутворювальних компаній Закарпаття, не враховуючи гігантів-монополістів, пов’язаних із автомобілебудуванням, нафтопродуктами чи виробленням енергетики. При головуванні Геннадія Москаля він запрошував мене на зустріч ста найбільших бізнесових топів області. “Беркут” тоді був у першій десятці.
— Пройдімося ретроспективно основними знаковими періодами історії компанії.
— 25 травня 1988 року – статут фірми, який я здав на реєстрацію. Перший об’єкт – ПТУ №19, яке ми побілили із трьома знайомими. За рік ми створили кооператив і нас стало вже 100. Ще рік – і вже 300. Потім кооперативно-виробничо-технічне об’єднання “Закарпатспецсервіс”.
До 2000 року ми практично не торгували – всі напрями були виробничі. Чого там тільки не було: свинарство, пасіки, мед, різьба по дереву, пусконалагоджувальні роботи, кольорове литво, висотні роботи, меблі, бетонні кільця.
Моя мама, яка за Радянського Союзу працювала вчителькою, казала: “Тільки б ти не торгував, бо то спекулянти”. Але вийшло саме так. Щоб вижити, торгували всі, почав і я. Поступово сформувалася ідея магазину-складу. Це сталося тоді, коли я в Угорщині побачив супермаркет МЕТRО і не розумів, що це таке. Як можна зробити такий масштабний магазин? Отже, ми пробували і поступово зростали.
Найскладніше було пройти кризові часи. Все почалося з незалежності України — гіперінфляція, з’явилися купони, ми різали тодішні гроші ножицями, як газету. Всі були мільйонерами, але гроші не мали ціни. А у нас виробництво. Нема комп’ютерів, обліку, перспективи.
З приходом Віктора Ющенка на посаду голови Нацбанку України гривня стабілізувалася. Ми вже трохи заспокоїлися і навіть почали брати кредити у валюті.
2008 рік. Один закарпатський банк пропонував нам стати їхнім клієнтом і пообіцяв дешеву валюту для кредитування, яку при початку інфляції обіцяли перевести в гривню. Коли стався обвал гривні, вони забули свої слова і ми розплатилися курсовою різницею на колосальну суму. Це був стрес. Інфляція багатьох знищила. Ми витримали. Але це нанесло дуже велику шкоду.
2003 рік. Суди. Українська податкова написала власне роз’яснення щодо певних податків і у бізнесменів — приватних підприємців по всій країні виявилися страшні цифри штрафів. Історія тягнулася 10 років і все закінчилося тільки тоді, коли був прийнятий Податковий Кодекс. У ньому було чітко прописано, що у цій діяльності ФОП немає порушень. Але за цей час ми програвали суди, це вартувало мені багато нервів і здоров’я. Податкова служба на цій історії тоді зібрала астрономічні суми хабарів, один приватний підприємець міг заплатити 5 тисяч доларів за позитивний акт.
2014-й. Революція гідності. Ми підтримували Майдан, споряджали туди наших працівників, забезпечували усім необхідним. Навіть була думка змінити назву “Беркут”, щоб не асоціюватися із однойменним силовим органом. Але під час опитування покупці проголосували за те, щоб залишити нашу назву, оскільки ми з’явилися раніше.
Окупація Криму, початок війни з росією. Якщо відверто, економічно Закарпаття ті події не сильно зачепили. У нас тривала розбудова структури на новій основі – програмування, управлінські обліки. Навіть спостерігався ріст.
Важко стало вже у 2019-му. Пандемія, карантин, зачинилися магазини, паралізована робота, торгівля стала дистанційною. Але ж онлайн будувати неможливо. За цей час ми модернізували компанію всередині, удосконалили бізнес-процеси. З усім тим я побачив послаблення економічного темпу розвитку підприємства. Було прийнято рішення закривати найслабші філії.
І от 2022-й, повномасштабна війна. Ми втратили постачальників, заводи на Сході і Півдні України. Закарпатці в селах перестали будуватися, натомість в регіон зайшли великі забудовники, які привели своїх постачальників. Працювати вже не в тих умовах, темпах та з низькою ефективністю немає сенсу.
— Різкий спад активності фірми, яка витримала так багато криз — не дуже добрий сигнал щодо економіки України. Погоджуєтеся?
— Без перебільшення — дуже поганий сигнал. І це, гадаю, я маю право казати не тільки як керівник фірми, а і як чинний віцепрезидент Спілки малих, середніх та приватизованих підприємств, де президентом є Юрій Єхануров. Коли вже мінімізує діяльність така системна компанія, то що казати про підприємства, які й так не стояли міцно на ногах або важко переживають навіть незначні коливання. Вони просто тихо закриваються і не дають про це публічні інтерв’ю. Статистика в тій же податковій невтішна. Закриття великих системних українських компаній, навіть не беручи фактору ракетних влучань, — сигнал про початок економічного колапсу в державі. Де-факто ми це дуже відчуваємо. Дещо, звісно, робиться. Наприклад, державна програма «5-7-9%» з підтримки малого і середнього бізнесу, яка передбачає здешевлення кредитів для підприємців. Але можна робити один правильний крок вперед, а кілька неправильних назад. І ці кілька перекривають попередні.
— Ви плануєте зайнятися якимось новим проєктом, окрім вже існуючих. Хоча б натякніть: залишаєтеся в Ужгороді?
— Так, в Ужгороді. Принаймні поки що, бо ніколи не кажи “ніколи”. Тим паче невідомо, як довго ще триватиме війна і що буде після неї. Але станом на сьогодні ті бізнеси, які я планую розвивати, знаходяться тут, на Закарпатті.
— Чи бажаєте щось сказати наостанок?
— Нехай це буде вислів Вінстона Черчилля, датований 1941 роком: “Ніколи не здавайся — ніколи, ніколи, ніколи”. Все. Коли розпочнемо презентацію нового проєкту, обіцяю про це розповісти публічно.
Лариса Липкань, Varosh
Фото надані “БеркутБуд”