Сьогодні виповнюється рівно 27 років з моменту зухвалого вбивства Михайла Токаря – найвпливовішої людини на Закарпатті в “круті 90-ті”. Про його насичене, але, на жаль, коротке життя згадує мукачівець, колишній правоохоронець Володимир Горішняк
Амбітний та сараведливий…
Хто з мукачівців не знав або принаймні не чув про Михайла Токаря? Напевно, таких просто немає. І якщо молодь дізнається про свого впливового земляка здебільшого з Інтернету, то чимало людей, яким сьогодні – за “сорок плюс”, особисто були знайомі з Гешою. Молодий, амбітний та справедливий – саме так характеризували Михайла Токаря закарпатці.
До того ж Михайло витрачав чималі гроші на благодійність: фінансував будівництво церков, ремонт доріг, газифікацію сіл, спонсорував дитячі спортивні клуби та видання літератури…
Отже, давайте в чергову річницю трагічних подій спробуємо разом пригадати яким було становлення, даруйте за тавтологію, найбільш авторитетного «авторитета» Закарпаття Михайла Токаря, слава якого навіть через двадцять сім рік після його смерті не дає спокою багатьом?
Водій з Куштановиці
Михайло Токар народився 29 липня 1962 року в селі Куштановиця Мукачівського району Закарпатської області. Ріс звичайним хлопцем. Після навчання в ПТУ і проходження строкової служби в армії влаштувався водієм у рідному колгоспі, а потім працював інструктором з водіння в одному з профтехучилищ Мукачева.
У середині вісімдесятих минулого століття (себто з початком “перестройки” в СРСР), новоявлені бізнесмени та контрабандисти почали масово завозити через Закарпаття в Україну і далі – різного штибу дефіцитний імпорт. Околиці Мукачева були всіяні сотнями торгових точок і базарчиків.
У цей переломний для країни момент, Михайло Токар на прізвисько Геша (його він отримав ще під час навчання у школі) створює з числа односельців угруповання, яке у стислі терміни спромоглося взяти під свій контроль левову частину цього стихійного бізнесу.
“Конкретні пацани” жорсткого, але не кровжерливого Геші
Відтоді правила торгівлі на трасах і базарчиках навколо Мукачева набули жорсткого регламенту. “Люди Геші” були хоч і простими, але, так би мовити, «конкретними пацанами», які без зайвих слів ламали нетямущим носи й пальці. Особливо це відчулина собі заїжджі “гастролери”, які мали на меті збагатитися за рахунок закарпатців.
Один із жителів Мукачева, який особисто був знайомий із Михайлом Токарем, розповідає, що Геша “був жорстким, але не кровожерливим”.
Автору цього посту не довелося бути особисто знайомим з Михайлом Токарем. А ось моєї мамі – так. В середині 90-х, як і багато інших мукачівців, їй довелося певний час займатися “челночним” бізнесом, реалізуючи спортивне взуття на одному з мукачівських ринків. І треба ж було такому статися, що одного разу серед її покупців опинився… сам Геша. Обравши на розкладці пару кросівок і чесно розрахувавшись за них, мама не посоромилася поцікавитися: мовляв, чи не пошкодуєте, що обрали доволі бюджетну модель взуття?
- Правду кажучи, ці кросівки я беру не собі, а одному хлопцеві, – чесно відповів Михайло, посміхаючись своєю щирою справді “фірмовою” посмішкою.
Гроші, бізнес та утвердження авторитета
Початковий капітал Геша активно інвестував у алкогольний бізнес. Використовуючи прогалини в митному законодавстві, він зайнявся експортом спиртних напоїв з Угорщини та Чехії в Україну. За короткий проміжок часу зумів налагодити зв’язки з компаньйонами з країн СНД і став доставляти їм сотні каміонів зі спиртним і продуктами, а вони йому – промислову сировину.
На початку 90-х років Закарпаття остаточно перетворилося на найбільший осередок організованої злочинності в Західній Україні, кримінальним центром якого стало рідне село Геші – Куштановиці. Невеличка область була неспроможна задовольнити дедалі більші апетити “братви” і та, озброївшись автоматами “Калашникова, поїхала підкоряти сусідні Словаччину, Угорщину, Чехію…
Про Куштановицю поряд з Києвом та Москвою заговорили у всій Європі
Незабаром саме слово «Куштановиці» почало наводити на поліціянтів Європи природний жах, а угорська поліція, навіть склала свою карту осередків злочинногоі світу, де на обріях СНД позначила три майбільших кримінальних центра – багатомільйонну Москву, Київ та… Куштановиці.
Геша з партнерами заробляв просто фантастичні на ті часи гроші, які забезпечили йому серйозний вплив і авторитет на Закарпатті. Більше того, в разі виникнення якихось проблем на території Срібної Землі та інших прикордонних областей, кримінальні авторитети з багатьох країн пострадянського простору зверталися по допомогу саме до Геші.
Про масштаб непересічної особистості Михайла Токаря яскраво свідчать цікаві деталі, які були описані журналістом Ярославом Галасом в газеті «Факты» від 24 березня 2000 року.
Авторитет, який не сидів
«Фактично, за мірками Союзу, Михайло Токар не мав підстав піднятися на такий високий рівень в кримінальному світі, адже він жодного разу не був судимий. Куди більше можливостей очолити місцеву «братву» мали інші «авторитети». Однак крах Радянського Союзу спричинив за собою і розвал злодійських понять. Нові часи вимагали більш гнучких лідерів. Одним з них і став колишній колгоспний водій Міша Токар, який розмовляв навіть з найкрутішими «авторитетами» СНД на діалекті рідного села.
При цьому, щоб піднятися на таку висоту, Геші не знадобилося проводити розбірок зі стріляниною і навіть натяку на насильство – він просунувся завдяки здібностям знаходити компроміс між сторонами конфлікту у, здавалося б, геть безнадійних ситуаціях і запропонувати свій варіант, який влаштовував навіть непримиренних ворогів. Якщо в 1995 році в Донецьку тільки за один місяць були скоєні понад п’ятдесят умисних вбивств, то на Закарпатті така цифра не набиралася і за рік”.
У першій половині 90-х Геша став найвпливовішою особою Мукачева та околиць. Вирішувати питання, пов’язані з несанкціонованими «наїздами» «братви» або з викраденнями автомобілів, до нього зверталися бізнесмени, а іноді і правоохоронні чини.
Не може не звертати на себе один доволі показовий факт: сам Геша не мав за плечима жодної судимості і жодного дня не провів за ґратами. Але, його вплив на кримінальний світ в країнах СНД був величезним.
Знаючи про це, силовики влаштували на Гешу справжнє полювання. Бували дні, коли вдома у Михайла один за одним проводили обшуки міліція, прокуратура і СБУ. Однак Токар відчував себе настільки впевнено, що буквально глузував над правоохоронцями: «Навіщо ви раз за разом приходити до мене додому і лякаете моїх рідних? Виникне потреба – просто подзвоніть, і я сам прийду до вас куди скажете». Старання міліції «пов’язати» Токаря виявилися марними – доказів з кримінальним підтекстом проти нього знайти їм так і не вдалося.
Меценат і депутат обласної ради
Більше того, невдовзі Геша зажив собі неабиякої слави як… меценат, щедро витрачаючи величезні кошти на благодійність.Саме на його особисті статки в Куштановицях побудували церкву, заасфальтували дорогу, провели газову мережу. У Мукачеві Геша заснував клуб греко-римської боротьби, де на безоплатній основі займатися спортом могли майже 200 дітей. А ще він охоче і щедро фінансував школи та лікарні області. Тому, коли на виборах до облради в березні 1998 року він посів по Мукачеву друге місце, випередивши багатьох іменитих городян, це нікого не здивувало.
В облраді Геша увійшов до складу комісії з питань економіки, яка цікавила його найбільше. Він справно відвідував сесії, але до трибуни не поривався. Плани, як з користю для себе і для людей використати депутатський мандат у Геші були, але реалізувати їх на повну міць він просто не встиг.
Гешу розстріляли у щойно купленому Мерседесі…
25 грудня 1998 року близько 18:30 нещодавно куплений Гешею Mercedes-Benz W140 S600 вбивці зрешетили кулями. Напад стався при в’їзді в його особняк на вулиці Ракоці в Мукачеві. Вісім вогнепальних поранень для Михайла Токаря виявилися несумісними з життям: дорогою до лікарні він помер.
Мукачівці і до тепер інколи згадують неймовірну велелюдність на похоронах Геші – від кількості людей на підступах до колишнього Будинку офіцерів було непроштовхнутися, а шлях кортежу з труною Токаря був вистелений трояндами. Газети того часу писали, що один із київських кримінальних авторитетів навіть встановив винагороду в сумі 100 тис. доларів для тих, хто надасть інформацію щодо вбивць Михайла, але розкрити злочин по гарячим слідам силовикам не вдалося. Лише через місяць після вбивства Геші, а саме 24 січня 1999 року оперативники УБОЗу затримали в Донецьку двох чоловіків за підозрою в причетності до вбивства Токаря, які згодом і зізналися у скоєнні злочину.
Як планували вбивство і як убивали Гешу
Безпосередніми виконавцями злочину стали Іван Ситар та Дмитро Кулинич, які відкрили вогонь, а організацію нападу взяв на себе Євген Ігнаткін на прізвисько «Білорус»; усіх трьох було засуджено, Ситар і Кулинич отримали по 15 років позбавлення волі, Ігнаткін також був засуджений, однак вирок щодо нього вважався спірним, адже він одночасно намагався видати себе і за організатора, і за замовника злочину, тоді як реальний замовник убивства так і не був встановлений. Слідство й суспільні обговорення зійшлися на тому, що мотиви вбивства лежали у площині жорстких економічних конфліктів за вплив і активи в регіоні, які у кінці 1990-х тісно перепліталися з політикою, тому однією з найпоширеніших версій стала можлива причетність політичних сил та впливових осіб, зокрема оточення Михайло Ланьо на прізвисько «Блюк», яке після загибелі Токаря отримало контроль над частиною його бізнесу. У підсумку справа про вбивство «Геші» увійшла в історію як один із найрезонансніших замовних злочинів Закарпаття, у якому правосуддя дійшло лише до рівня виконавців і формального організатора, так і не назвавши імен тих, хто міг стояти за рішенням про ліквідацію.
Детальний план замовлення, виконання вбивства та всі деталі дуже добре описало мукачівське видання Панорама Мукачева
А вже за кілька днів після зухвалого розстрілу Геші, надзвичайно щемливий допис пам”яті Михайла написав його колишній вчитель – Іван Чорій. Ось уривок з тієї публікації, яка найкращим чином засвідчує те, ким насправді був Геша: “Милосердність Михайла – це не хитрощі політики й не жадання титулів і похвал. Це політика душі, бажання поліпшити долю тих, до кого вона не надто прихильна. Свою християнську доброту він ніколи не виставляв на вівтар збудованих і відремонтованих ним каплиць і храмів.
Як обласний депутат він прийняв за 3 квартали року понад 600 людей. Прохання 530 з них встиг одразу ж задовольнити. Отримав 260 заяв, 243 задовільнив. Іншим допомогти не встиг.
Довжелезні рядки з сумами на підтримку багатодітних родин, афганців, освітян, медиків, хворих. 100 тисяч гривень переказав місту на ліквідацію повені. 2 потерпілим купив за власні гроші квартири, хоча сам із сім’єю жив у старому переобладнаному будинку, не такому вже й шикарному, як на нинішні мірки.
Сьогодні на фотографіях поруч з Михайлом Токарем можна побчити і нардепів Василя Петьовку та Віктора Балогу, співака і місцевих бізнесменів, журналістів, обласного депутата Івана Чубирка, правоохоронців та чимало відоми мукачівців:
“Головне – це бути людьми! Жити і працювати по-людськи!”…
Поспішав робити подарунки, наче відчував, що це останнє його Різдво. Не встиг порадіти й подарунку, який зробив для себе – новому автомобілю «Mersedec S500».
Йому була властива рідкісна риса. Любив, щоб людям довкола, друзям і близьким було весело й затишно. Любив влаштовувати для них щедрі вечірки, хоча сам залишався наче в затінку, стриманий, поміркований. Припрошував смакувати вина і страви, хоча сам майже не торкався до них. Кому невідома його знаменита «їдальня» біля Ловачки, де не одна сотня дістала від гостинного господаря безкоштовний стіл і теплий прийом.
Він був патріотом рідного села Куштановиці й Мукачева, ніколи не дріботів перед Ужгородом і Києвом, не озирався на їх кивки. Здавалося, він цілком далекий від політики, але мукачівці майже одностайно обрали своїм депутатом його. Якби він балотувався на вищі посади, і там на нього чекав би успіх. Бо був носієм особливої політики – політики бути Людиною.
Коли ми готували перед виборами для нього календарик, то запитали, яке гасло хотів би на ньому бачити. Михайло сказав: «Найбільше мені болить, що довкола так багато нещасливих дітей». І дав чорно-білу фотографію з синами на колінах. Календарик готувався в Івано-Франківську. Хлопці підсміювалися: «У вас такі бідні депутати, що не можуть спромогтися на кольорове фото…»
Увечері 25-го грудня звістка по вбивство Геші поширилася містом за кілька хвилин. Дзвонили з райцентрів та дальніх міст, допитувалися, чи це правда. І не йняли віри. Припинилися вечірки, в товариствах колядувальників згасав різдвяний настрій. В сім’ї знайомих дівчинка заплакала: «Ми з вертепом мали йти до Геші. Що, тепер не буде Різдва?…»
Різдво буде. І будуть інші свята. Не буде просто людини, чиє ім’я кілька років поспіль було символічним у Мукачеві й краї. Людина з її мінусами і плюсами, з правдою і неправдою про неї, з блискам перемог і трагічністю поразки.
Час усе розсудить. А сьогодні нехай лунають дзвони у храмах, якими він по-християнськи опікувався.
…Сьогодні у чергову річницю загибелі Михайла Токаря у Свято-Михайлівський церкви по вулиці Миру у Мукачеві, яку одинадцять років тому була зведено в пам’ять про нього, пройшла поминальна панахида.
Найближчі друзі Михайла Івановича у спільній молитві за упокой його світлої душі, віддали свою шану непересічній постаті, яка золотими літерами назавжди вписала своє ім’я в історію Закарпаття і до останнього подиху жодного разу не зрадила своєму життєвому кредо: “Головне – це бути людьми! Жити і працювати по-людськи!”