До редакції «Громади Закарпаття» надійшов лист, у якому йдеться про штрихи до портрету екс-голови Центральної виборчої комісії України Михайла Рябця, який допомагав партії СДПУ(о) біглого зрадника Медведчука подолати 4%-й бар`єр у далекому 1998 році, привівши цього промосковського елемента, фактично, до високих посад і впливу. Автор задає цілком логічне запитання: яке моральне право має ця особа нині диктувати закарпатцям, як їм жити, що і як робити і як розвивати освіту. Нижче подаємо текст листа без змін.
«Подкарпаторуський край
Європейський Уругвай!
Кильо сь дав блудних синох
Медвідьох-начальникох!
Кильо їх сидить в конторах
Нам на ганьбу й нашим горам!..»
Ці рядки сатиричної поезії багатогранно талановитого Павла Чучки згадуються щоразу, як заходить мова про земляків-закарпатців, котрі творили собі кар’єру та заможне життя прислужуючи різним аферистам, а інколи й державним зрадникам, з великими грішми і впливами. Чи не найбільш типовим з таких «медвідьох-начальникох» був уродженець с. Пилипець тодішнього Міжгірського району Михайло Рябець.
Закінчивши у 1977 році середню школу в рідному селі та заробивши у парткомі місцевого колгоспу ім. Леніна позитивну рекомендацію, Михайло вступив на історичний факультет Ужгородського державного університету. У студентські роки його захопила громадська діяльність. Напевно тому, отримавши диплом вчителя історії, до школярів не пішов, а став працювати заступником директора, а згодом і директором студентського містечка, головою профкому, юрисконсультом університету та заочно навчатися на юридичному факультеті Львівського державного університету.
На цю пору припадає і старт його правничої кар’єри: завідувач юридичним відділом Закарпатської обласної державної адміністрації (1992-1994), начальник управління юстиції у Закарпатській області (1994-1996).
У червні 1994 року, на повторних виборах, М.Рябець був обраний народним депутатом України від Свалявського виборчого округу № 173. Чому на повторних? Чергові вибори депутатів Верховної Ради України відбувалися у березні 1994 року. Тоді у Свалявському виборчому окрузі за мандат змагалися аж 17 впливових кандидатів. Серед них і два нардепи попереднього скликання – екс-голова Закарпатської обласної ради М.Волошук та академік В.Шепа, колишній перший заступник голови облвиконкому П.Федикович, адвокат М.Турок, головний редактор газети «Срібна земля» В.Ільницький, письменник А.Дурунда, молодий науковець і майбутній ректор УжНУ М.Вегеш, голова Міжгірської РДА В.Мишанич… Жоден з них не влаштовував тодішню обласну адміністрацію, котра доклала максимум зусиль, аби ні один кандидат «не набрав» необхідних для перемоги більш ніж 50% голосів. Мали місце й відверті фальсифікації – у Міжгірському районі «ніяк не могли» порахувати голоси і протоколи виборчих комісій з району везли у центр округу м. Свалява аж 3 дні! Скільки разів за ці дні переписувалися протоколи дільничних комісій – одному Богу відомо.
Згодом ЦВК призначила додаткові вибори у Свалявському окрузі на липень 1994 року – в один день з виборами Президента України та голів обласних рад. Ось на тих повторних виборах М.Рябець і переміг своїх явно слабших опонентів, оскільки згадані вище кандидати уже не могли повторно балотуватися, чим М.Рябець і скористався…
Коли термін його парламентської каденції у 1997 році добігав кінця і наближався день виборів депутатів Верховної Ради ІІІ скликання, для М. Рябця наставйого«зірковий» час. За згоду не балотуватися у переформатованому виборчому окрузі та сприяти представникам СДПУ(о) В.Медведчуку та Г.Суркісу, котрі уже були у фаворі у президента Л.Кучми, він став головою Центральної виборчої комісії України.
Сьогодні перипетії та наслідки парламентських виборів в Україні у 1998 році пригадують хіба що професійні політологи. Тим часом їхні результати стали породженням майбутніх кривавих подій для Української державності. Саме тоді до Верховної Ради вперше потрапила закамуфльована під соціал-демократичну державницьку політичну силу заборонена нині в Україні партія майбутнього кума московського людожера путлера, зрадника України Віктора Медведчука, котра упродовж десятиліть була пристанищем для антиукраїнських сил.
Тоді СДПУ(о), на велике здивування експертного середовища, несподівано подолала 4 % бар’єр та отримала статус парламентської партії, а її очільник В.Медведчук став віце-спікером, а згодом – першим віце-спікером парламенту. Багато хто тоді наголошував, що очолювана М.Рябцем ЦВК штучно «протягнула» через 4% бар’єр малознану і непопулярну абсолютно в усіх регіонах держави партію, «намалювавши» їй 4.01% голосів виборців і заклавши таким чином підвалини для розбудови в Україні майбутніх організацій «руского міра» та інших прокремлівських структур, котрі й сьогодні є осердям зрадництва і пристанищем колаборантів.
Ще у 2010 році київський сайт «Главком» твердив: «Після відставки з посади глави ЦВК у лютому 2004 року про Михайла Рябця рідко згадують українські ЗМІ. (…) І хоча дехто й досі звинувачує його в тому, що в 1998 році «за чемодани доларів» ЦВК протягнула через 4% бар’єр СДПУ(о), окрім цього йому закинути фактично нічого».
Через три роки ужгородська газета РІО практично підтвердила ті ж порушення, які стали передумовою для легетимизації в Україні «троянського коня» путіна: «якщо Михайло Рябець і мав опонентів, то фактично мало що вони можуть закинути негативного в його бік.Найбільше нарікань на його адресу було те, що, перебуваючи на посаді глави ЦВК, він «натягнув» кілька десятих відсотка медведчуківській партії СДПУ(о), щоб та досягла необхідного для проходження в парламент 4 % бар’єра». Твердження ЗМІ М.Рябець не спростовував…
За заслуги перед «партією і урядом» діяльність Михайла Рябця у ці роки була щедро усипана високими урядовими нагородами. У 1998, 2000 і 2003 роках президент Л.Кучма, за покровительства В.Медведчука, нагородив М.Рябця орденом «За заслуги» усіх трьох ступенів, у 2003 році прем’єр-міністр В.Янукович – Почесною Грамотою Кабінету Міністрів, а в 2009 – президент В.Ющенко – орденом князя Ярослава Мудрого.
Політична кар’єра М.Рябця завершилася знаково і символічно. У 2004 році, обвішаний орденами, він залишив посаду голови ЦВК і став працювати… радником прем’єр-міністра України, а згодом президента-втікача, зрадника України Віктора Януковича.
І наостанок. Прочитавши ці рядки ви обов’язково задастесь питанням: що спонукало витягнути із суспільного забуття цього політичного пристосуванця епохи кучмізму? Та в тому то й справа, що «витягнув» на світ Божий він себе сам! Надибавши у соціальних мережах інформацію по реорганізацію УжНУ та МДУ в один потужний університет, М.Рябець почав з таким же молодечим запалом, як у роки свого головування у студентській раді університету боровся з порушниками «соціалістичного способу життя», активно нав’язувати своє бачення об’єднавчого процесу та тролити усіх, хто має інакший погляд. Триста разів був правий Павло Чучка, коли ще у далеких 80-их роках минулого століття про «життя і творчість» саме таких діячів писав: «Кильо здримбали людей! Як свиней! Гей!..»
Федір Дюгованець, Ужгород.