Українська ділянка стратегічного нафтопродуктопроводу «Самара — Західний напрямок», значна частина якого проходить територією Закарпатської області, вже повернута у державну власність. Однак кримінальна справа щодо Віктора Медведчука, якого слідство вважає організатором схеми заволодіння трубопроводом вартістю близько 1,4 млрд грн, досі фактично не дійшла до розгляду обвинувачення по суті. Судовий процес загруз у відводах, самовідводах та інших процесуальних процедурах.
«Труба Медведчука» проходить через Закарпаття
«Самара — Західний напрямок» — магістральний нафтопродуктопровід, побудований як стратегічний об’єкт ще за часів СРСР. Українська його частина використовувалася, зокрема, для транспортування дизельного палива з Росії та Білорусі.
Для Закарпаття ця справа має безпосереднє значення: трубопровід пролягає територією області та є частиною великої магістралі, яка проходить через західні регіони України.
Після розпаду СРСР українська частина трубопроводу мала перейти у власність держави. Однак роками її експлуатували структури, пов’язані з російською «Транснєфтью», зокрема через «ПрикарпатЗахідтранс». Фонд державного майна намагався повернути цей актив державі ще з 2011 року.
Медведчука обвинувачують в організації схеми
У березні 2026 року обвинувальний акт щодо Віктора Медведчука передали до суду. За версією слідства, у 2015–2018 роках він створив та очолив організовану групу, яка заволоділа частиною магістрального нафтопродуктопроводу.
Вартість державного активу на момент подій правоохоронці оцінюють приблизно у 1,4 млрд грн.
Медведчуку інкримінують організацію заволодіння майном в особливо великих розмірах, легалізацію майна, зловживання повноваженнями та введення суду в оману. Розгляд відбувається заочно.
Проте навіть через пів року після направлення обвинувального акта суд усе ще розбирається не з доказами у справі «труби», а переважно з процесуальними питаннями.
Відвід відводу замість розгляду справи
Шевченківський районний суд Києва на 2 вересня призначив чергове засідання у провадженні щодо Медведчука. Але предметом засідання мав стати не розгляд обвинувачення, а заява судді Олени Мєлєшак про самовідвід.
Розглядати її мала суддя Тетяна Овсеп’ян.
Та ще влітку захисник Медведчука Олександр Байдик заявив відвід уже самій Овсеп’ян від розгляду самовідводу Мєлєшак. Питання цього відводу потрапило до іншого судді — Євгена Мартинова.
У результаті виникла доволі показова процесуальна конструкція: самовідвід судді, відвід судді, яка повинна розглянути цей самовідвід, а вже після цього — повернення до питання первинного самовідводу.
І це не перша затримка. Ще у 2025 році слідчий СБУ звертався до суду з проханням встановити строк для ознайомлення сторони захисту з матеріалами розслідування.
Обвинувальний акт потрапив до суду лише у березні 2026 року.
Таким чином, справа про стратегічний державний актив вартістю близько 1,4 млрд грн продовжує витрачати місяці на процесуальні процедури ще до повноцінного дослідження доказів.
Оголошення Шевченківського районного суду Києва
Експертка змінила висновок — і вже визнала провину
Окремою важливою ланкою цієї історії стала експертка Ольга Конопліна, висновок якої свого часу відіграв суттєву роль у судовій боротьбі за трубопровід.
Спочатку експертиза встановлювала, що трубопровід не є новоствореним об’єктом і залишається магістральним. Однак згодом ключові відповіді експертизи були змінені.
Саме фінальний експертний висновок став одним із доказів, використаних під час судового процесу, після якого у 2017 році трубопровід залишився поза державною власністю.
У 2024 році Конопліна визнала вину у зловживанні повноваженнями експерта. Після цього попередні судові рішення переглянули, а трубопровід повернули державі.
Таким чином, одна з ключових ланок механізму, який використовувався у боротьбі за контроль над стратегічним активом, уже отримала кримінально-правову оцінку.
Натомість справа щодо самого Медведчука, якого слідство називає організатором схеми, через роки розслідування все ще не перейшла до повноцінного розгляду по суті.
Що відомо про Порошенка та «нашого головного»
Окремою частиною історії залишаються записи телефонних розмов Медведчука, які раніше оприлюднили журналісти Bihus.Info.
25 лютого 2015 року Медведчук обговорював ситуацію навколо трубопроводу з тодішнім президентом російської «Транснєфті» Миколою Токарєвим.
У цих розмовах Медведчук згадував «нашого головного», який нібито контролював питання трубопроводу і з яким він обговорював подальші дії.
Журналісти Bihus.Info дійшли висновку, що під словами «наш головний» Медведчук міг мати на увазі тодішнього президента України Петра Порошенка. Вони аргументували це зіставленням змісту та дат інших розмов із публічно відомими поїздками й графіком президента.
Водночас це є висновком журналістського розслідування, а не встановленим судом фактом причетності Порошенка до заволодіння трубопроводом.
За оприлюдненими записами, вже 26 лютого Медведчук повідомляв співрозмовнику, що знову зустрічався з «нашим головним» і той нібито «повідомив конкретику».
Надалі Медведчук описував план, за яким трубопровід мав повернутися під контроль російської сторони, після чого його повинна була придбати інша компанія. Як представника цієї компанії у розмовах згадували тодішнього народного депутата Тараса Козака.
17 березня 2015 року Вищий господарський суд ухвалив рішення, за яким трубопровід мав перейти Україні. Уже наступного дня Медведчук у розмові з керівником «Транснєфті» заявляв, що з’ясує ситуацію та подальші дії. Згодом він повідомив співрозмовнику, що план, попри рішення суду, не змінюється.
Кримінальна історія не завершена
Держава повернула трубу, але кримінальна історія не завершена
У господарській частині цієї багаторічної історії крапку значною мірою вже поставлено.
У 2024 році Верховний Суд остаточно залишив у силі рішення про визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна права власності на українську частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара — Західний напрямок».
Таким чином, стратегічний актив, який пролягає і територією Закарпаття, державі вдалося повернути.
Однак питання персональної кримінальної відповідальності залишається відкритим. Через роки після початку розслідування і через місяці після направлення обвинувального акта до суду справа Медведчука все ще пробивається крізь відводи, самовідводи та інші процесуальні процедури до головного — розгляду доказів і самого обвинувачення по суті.