У той самий день, коли в Мукачеві відкривали перший у місті “Макдональдс”, відбулася подія, яка заслуговує не меншої уваги. Це — фінал майже півторарічної боротьби звичайної мешканки Мукачева Інни Івашко проти комунального гіганта — КП “Міськводоканал”.
За інформацією групи Мукачево СОС, Інна впала у відкриту каналізаційну шахту прямо посеред міста. З важкими травмами, болем і відчаєм вона опинилася в системі, яка замість допомоги — намагалася зробити вигляд, що нічого не сталося.
Але вона не здалася. І — перемогла.
“Та хто ти така, щоб судитися?” — реакція, з якою почалася боротьба
«З ким ти зібралася судитися? З владою? Та хто ти така?» — ці слова Інна чула ледь не щодня, коли розповідала, що хоче добитися справедливості. Сумніви лунали звідусіль. Але вони лише зміцнили її рішучість.
«Я лежала з травмами і болями, і пообіцяла собі: знайду винних і не пробачу. Я не знала, з чого почати. Два тижні не могла встати з ліжка. Але знайшла вихід. Я не вірила, що я “менша” за мера чи начальника Водоканалу. Вони — не господарі мого життя», — написала Інна у своєму дописі.
Від болю — до апеляційного суду: історія ві боротьби
Усю справу жінка вела самостійно — без адвоката, без юридичної освіти. Замість комфорту — бюрократичні стіни, замість допомоги — суди.Перше засідання — у Мукачеві. Друге. Потім — апеляційний суд в Ужгороді. Комунальне підприємство оскаржувало рішення. Але щоразу суд ставав на бік Інни.На кону була не лише компенсація за моральну шкоду. Йшлося про визнання провини — про публічний вирок системі, яка звикла ігнорувати простих людей.
Реакція влади: навіть не вибачилися
Після падіння Інни чиновники навіть не вибачилися. На засіданні адмінкомісії — ані слів підтримки, ані рішення про допомогу. Ба більше: штраф за цей інцидент зобов’язали сплатити рядового працівника КП… але не потерпілій, а в бюджет міста!Це був справжній театр абсурду: винна — жінка, яка впала в люк. Вигодонабувач — міський бюджет. Такий підхід змусив Інну ще впертіше йти до кінця.
Чому ця історія важлива не лише для Мукачева?
Проблема аварійних доріг, відкритих люків, відсутності відповідальності — типова для багатьох українських міст. Але те, що Інна зробила, стало важливим прецедентом: одна людина, без “зв’язків”, без “дахів”, добилася справедливості.Її історія — це приклад для інших: не мовчати. Не миритися. Не погоджуватися на “а що ти зробиш?”.
«Хто в курсі, знає: це був важкий шлях. Я хромала 4 місяці, не могла працювати. Була метушня з документами, хвилювання. Але я не здавалася. Якщо б усі так боролися, ми б не ламали ноги в ямах і не падали в люки. НЕМОЖЛИВЕ — МОЖЛИВО!», – каже пані Інна.