“Надайте дозвіл!”: на Закарпатті працівники ДПСУ вимагають непотрібні дозволи та дозволи, яких просто не надають

У цьому на власному досвіді мав змогу переконатися наш кореспондент, проїжджаючи повз блок-пост на Берегівщині.

“До батьків? Для чого?“

Отже, їду собі крайньої п’ятниці 16 серпня з Ужгорода до батьків у село на Виноградівщині. Традиційно за містом Виноградово зупиняюсь на блок-пості перед залізничним мостом через Тису…

Прикордонники просять показати будь-який документ, що посвідчує особу. Чемно дістаю журналістське посвідчення та акредитацію до нього у обласній військовій адміністрації з даними паспорта та іншими даними. Прикордонник пильно його розглядає документи і питає, куди їду. Відповідаю як є: до батьків у селище Королево.

— А для чого?, — запитує знову прикордонник.

— Я ж відповів: до батьків їду, — спокійно відповідаю.

Тим часом прикордонник покликав свого колегу. Той підійшов, не представившись, й одразу почав заново, кілька разів перепитавши мене:

— Куди їдете?

— Я вже відповідав вашому колезі, що їду у Королево до батьків, — повторюю вже десь уп’яте.

— А дозвіл на перебування у прикордонній зоні маєте?, — насідає той, що підійшов.

— Мені не потрібен дозвіл, щоб їхати до батьків, — відповідаю.

— Як це не потрібен?

— Мої батьки, по-перше не живуть у межах 5-кілометрової зони, а по-друге — я їду дорогою у населений пункт, не звертаючи до кордону. Для цього не потрібен дозвіл. — Ви де приписані?, — продовжується допит

— В Ужгороді, — відповідаю…

Надалі на вимогу я показав свої військово-облікові документи і пояснив усе по пунктах, статтях закону та параграфах: що, звідки і чому.

— Ага… ясно, — заглядаючи у салон каже прикордонник

— А це ваша жінка?, — раптом змінює тему сторож кордону.

— Ні, це племінниця, підвожу її додому з Мукачева… Можливо у вас є ще якісь питання?

У повітрі зависла пауза.

— Я можу їхати?, — перериваю допит. Прикордонники переглянулися, я знову почув слово «дозвіл» і перепитав, чи можу їхати.

— Мабуть… — відповіли мені.

Вирішую не розвивати тему і користуючись паузою, їду.

Насправді ж мої батьки живуть за 12 кілометрів від найближчого до українсько-румунського кордону села Хижа та приблизно за 25 кілометрів від села Вилок, що поблизу українсько-угорського кордону. Тобто, не у 5-кілометровій зоні. От якби ми з ними вирішили піти раптом погуляти біля кордону, то такий дозвіл нам би справді було треба. Дуже дивно, що люди, які стоять на згаданому блок-посту у формі ДПСУ, цього не знають…

Оштрафували за дозволи, які … не встигли видати

Але і з дозволами теж справа не проста. На Закарпатті, мабуть, як і у всій прикордонній Україні, такі дозволи почали запроваджувати ще на початку року. Зокрема, помічниця начальника Чопського 94-го прикордонного загону й керівник пресслужби загону Олена Трачук раніше повідомила, що обмеження, запроваджені в грудні 2023 року, були введені для недопущення порушень прикордонного режиму та спроб зайти у прикордонну смугу з метою контрабандної діяльності або переправлення через кордон інших осіб. Натомість пані речниця зауважила, що обмеження не повинно негативно відобразитися чи ускладнити життя тим, хто мешкає в прикордонній смузі…

Ще один важливий момент: на самому початку прийому заяв на дозвіл про перебування у 5-кілометровій прикордонній зоні, представникт цього ж загону повідомляли, що рішення про надання або про відмову у дозволі приймають не пізніше десяти робочих днів з дня надходження звернення. Про прийняте рішення орган Державної прикордонної служби не пізніше наступного робочого дня повідомляє заявника з використанням офіційного каналу зв’язку, зазначеного у зверненні. На практиці ж виявилося зовсім не так. Автор цих рядків подавав заяву на отримання такого дозволу до Чопського прикордонного загону понад 3,5 місяців тому. Подавав і через місцевий сервіс Допомога Закарпаття і відправляв поштою бзпосередньо на адресу Чопського прикордонного загону 28 квітня 2024 року, про що є відповідні скріни.

Лист не повернувся, тобто дійшов до адресата. Однак, досі ні відповіді про відмову, ні повідомлення про прийняття документів, ні повідомлення про надання такого дозволу я не отримав. Натомість у Чопському загоні лише станом на початок червня 2024 року відрапортували, що в Ужгородському районі за відсутність такого дозволу вже оштрафували 122-х жителів та гостей Закарпаття. Цікаво, як люди мали отримати дозвіл, поки їх заяви продовжують перебувати без розгляду. Я ж на власному досвіді переконався, що термін у 10 днів на розгляд заяв, як було доведено до жителів Ужгородщини, порушено у 10 разів!

Як вдалося з’ясувати «Громаді Закарпаття», на початок червня поточного року у зоні ризику отримати штраф, розміром від 850 до 1700 грн опинилися понад 8 тисяч жителів Ужгородського району…

З початку року до Словаччини переправили понад 700 чоловіків призовного віку

У тому ж загоні, пояснюючи ситуацію із затримкою у видачі дозволів, зіслалися на велику кількість заяв і велику завантаженість. Цілком імовірно. Адже Чопський прикордонний загін цілодобово пильнує кордон, у тому числі від ухилянтів. А пильнують неабияк. Наприклад, начальник відділу прикордонної служби «Соломоново» Марущак С.В, за зібраними матеріалами спочатку працівника СБУ С. Панькуша, а згодом і детективів НАБУ, щомісяця отримував близько 40-50 тисяч доларів США неправомірної вигоди саме від своєї роботи на посаді в ДПСУ… У людини справді було багато роботи. Єдине, що замість того, щоб затримувати ухилянтів, пан Марущак, за матеріалами справи, сприяв їм у подорожі в ЄС поза пунктами пропуску…

А нещодавно Міністр внутрішніх справ Словацької Республіки Матуш Шутай Ешток під час пресконференції у пункті пропуску Вишнє Нємецьке, що під Ужгородом на кордоні з Україною, повідомив, що з початку року через Закарпаття до Словаччини втекло понад 700 чоловіків.

Тобто всі ці люди перейшли кордон у межах відповідальності Чопського прикордонного загону… Коментарі тут, як кажуть, зайві…

Замість P.S або «Ксива» справляє враження

Примітно, що поки працював начальником управління у Закарпатській обласній раді, на блок-постах просто оглядали службове посвідчення і одразу бажали доброї дороги. «Ксива», як то кажуть, справляла враження. Хоча, я прихильник того, що людина прикрашає роботу, а не робота людину, тому таким чином скористався службовим посвідченням всього кілька разів. Зате, коли звільнився і показував звичайне водійське посвідчення, мене просто на тому ж блок-пості кілька місяців тому звинувачували в ухилянстві (мовляв, людина з таким же прізвищем ім’ям і по-батькові та того дня, місяця й року народження є у розшуку). Звісно, що такого ухилянта не існувало у природі і прикордонники просто брали мене, як то кажуть «на понт», щоб я поспішив з ними «повирішувати» проїзд. (Виправдовуючись, сказали, що нещодавно їхали тут з вінками типу на похорон до родичів хлопці з Харкова, але насправді їхали втікати через кордон… )

У результаті я таки доводив своє, доводив, що я не з Харкова і не їду втікати. І проїжджав. Але з великим осадом від того, що поки побратими цих «сторожів» та начальника відділу «Соломоново» ризикують життям на фронті, ці спритники тут вправляються: хто більше принизить і потрусить українця без ксиви…

Павло Білецький