“Хто ви такі? Хто вас сюди впустив? Ви провокатори!” — такі слова почула 80-річна пенсіонерка з Мукачева Галина Іванівна Білак, коли прибула на особистий прийом до представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Закарпатській області Андрія Крючкова – повідомив Володимир Горішняк, журналіст та волонтер з Мукачева.
За його словами, жінка прийшла не за допомогою для себе. Вона просила справедливості для свого сина — Тараса Білака. Чоловіка мобілізували попри те, що він єдина особа, яка здійснює догляд за рідним братом-інвалідом І групи, отримує офіційні виплати від держави та має на руках документи, які підтверджують право на відстрочку. Проте, у Мукачівському ТЦК ці документи просто проігнорували.
Історія, яку оприлюднив журналіст, редактор спільноти МукачевоSOS Володимир Горішняк, набрала десятки тисяч переглядів. Зокрема, він наводив цитати з листа самого Тараса, де той зазначав: його затримали ще 7 січня, попри наявність повістки з датою явки аж на 28 лютого. Без жодного розгляду документів, чоловіка одразу почали возити по західних областях, намагаючись “прилаштувати” до якоїсь військової частини. І лише з третього разу — на Львівщині — це вдалося.
– Вони зізнавались: бачать, що я маю документи на відстрочку. Але кажуть – не наша справа, – писав Тарас.
Найдивніше те, що вже після оприлюднення цієї історії до Мукачева з робочим візитом приїхав Уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець, і просто під час публічного заходу вислухав звернення Галини Іванівни. Від реакції омбудсмена не залишилося сумнівів:
– Ви чули це? А як таке взагалі може бути? Людина має документи, все офіційно, навіть повістку на іншу дату. Ви можете це прокоментувати? – звернувся він до представника Закарпатського обласного ТЦК та СП Олександра Бовкуненка, який сидів поруч.
Пан Бовкуненко тоді пообіцяв провести службову перевірку. І вона дійсно була. Але висновки шокували Галину Іванівну: за результатами розслідування виходить, що її син сам добровільно з’явився в ТЦК та мобілізувався. Після того жінка неодноразово зверталася до представництва Уповноваженого в області — письмово, телефоном, особисто. Але реальної відповіді або захисту не отримала.
– У лютому я зареєструвала звернення. Ми вже у травні, а відповіді досі немає. Мені просто порадили зателефонувати на гарячу лінію до Києва. Але ж я писала в Мукачеві, а не в столиці! – з обуренням розповідає пані Білак.
Спроба поспілкуватися з Андрієм Крючковим особисто завершилась ще більшим приниженням — вигуками про провокацію і повну відмову в діалозі. Як каже Володимир Горішняк, такі слова пролунали не лише на адресу літньої жінки, але й на адресу нього самого, попри те, що він у цій історії виступає як журналіст і громадський діяч.
– Дісталося й мені. Пан Крючков назвав мене провокатором – лише за те, що я поставив кілька незручних, але абсолютно логічних запитань, – коментує Горішняк.
Пошуки правди завели Галину Іванівну в глухий кут. Адвокати, яких вона найняла, лише витягли в неї всі заощадження. Жінка залишилась без грошей і ще й у боргах. Один із адвокатів, як підозрюється, просто обдурив її — з цього приводу подано заяву до поліції.
Останньою надією стала допомога від прокуратури. Наразі її звернення направлено для перевірки. І справедливості заради, єдиною установою, яка бодай щось зробила, виявилась Мукачівська міська рада. Після обстеження умов проживання родини було видано довідку: сама Галина Іванівна фізично неспроможна здійснювати догляд за хворим сином, а отже, Тарас має бути повернений додому.
Але військова частина, попри всі документи, досі не ініціювала звільнення військовослужбовця. Чому — питання, на яке відповіді немає. Як і на десятки інших.Залишається сподіватися, що після недавньої зустрічі Галини Іванівни з радницею Президента Альоною Вербицькою, яка відбулася в Ужгороді 1 травня, ця справа отримає новий розвиток. А ті, хто допустив зневагу до людини, інваліда, закону — понесуть відповідальність.
Бо зараз єдине, чого просить ця мужня українська жінка — це не милості. Вона просить захистити її законне право, закріплене Конституцією України.