Ужгород стрімко забудовується, але разом із новими житловими комплексами місто отримує зруйновані дороги, бруд на вулицях і повітря, яким дедалі важче дихати. Цю проблему публічно порушив журналіст Павло Білецький у своєму дописі в мережі Facebook, який швидко набув резонансу серед ужгородців. У своєму пості він поставив просте, але незручне запитання: кому потрібен такий «розвиток», якщо його ціна — розбитий асфальт, знищені двори й шкода для здоров’я мешканців.
Повний текст і відео допису — за посиланням
Білецький звертає увагу на те, що багатотонні бетонозмішувачі, фури та вантажівки з будматеріалами щодня проходять через житлові квартали міста.
Те, що будувалося роками за кошти платників податків, руйнується за лічені місяці. Асфальт тріскається, утворюється глибока колія, після дощів вода не має куди сходити, а дороги починають розсипатися ще швидше.
Окремий акцент у дописі — на бруді, який вантажівки виносять із будмайданчиків. Після дощу вулиці перетворюються на суміш піску, цементного пилу та багна. Цей бруд осідає на тротуарах, фасадах будинків і зрештою потрапляє в легені людей. Не менш гостро автор пише і про повітря: старі дизельні двигуни та перевантажена техніка щодня збагачують його сажею, оксидами азоту й дрібнодисперсним пилом.
У години пік на перехрестях, за його словами, можна не просто відчути запах дизелю, а буквально задихатися.
Після цього допису редакція «Громади Закарпаття» звернулася до Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області із серією запитань, щоб з’ясувати, хто і за що відповідає у цій ситуації.
Відповіді надав Назарій Павлій, начальник управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області.
За його словами, рейдові перевірки дотримання вагових норм проводяться щоденно, зокрема і в Ужгороді та Ужгородському районі.
«Скільки робочих днів у році — стільки і рейдових перевірок», — пояснює він. Водночас відсоток перевірених транспортних засобів без порушень служба не обліковує, фіксуються лише встановлені порушення.
Штрафи за перевантаження, за словами Павлія, залежать від відсотка перевищення допустимих норм і становлять від 8 500 до 51 000 гривень. У разі виявлення порушення подальший рух транспортного засобу блокується до його усунення. При цьому відповідальність несуть не лише перевізники, а й вантажовідправники, які формують масу вантажу.
За результатами контрольних заходів загальна сума штрафних санкцій за рік склала 3 мільйони 595 тисяч 500 гривень. З них понад 2,4 мільйона гривень — за перевантаження транспортних засобів, ще понад 1,1 мільйона — штрафи для вантажовідправників.
Водночас Укртрансбезпека не володіє статистикою щодо кількості дозволів на рух великогабаритного чи великовагового транспорту в межах Ужгорода. Як пояснив Назарій Павлій, це не належить до компетенції служби і є функцією поліції та власників доріг. Аналогічно не входить до повноважень Укртрансбезпеки і оцінка навантаження на міську дорожню інфраструктуру перед видачею таких дозволів.
Контроль за очищенням коліс вантажівок перед виїздом із будмайданчиків, а також штрафи за забруднення проїжджої частини, за словами посадовця, також не належать до повноважень служби. Це зона відповідальності патрульної поліції.
Що стосується технічного стану вантажівок і рівня шкідливих викидів, Укртрансбезпека здійснює лише документальний контроль. Перевіряється наявність і чинність протоколу обов’язкового технічного контролю. Фактичні вимірювання рівнів NOx або PM2.5 не проводяться, а відсторонювати транспорт від експлуатації через небезпечний рівень вихлопу служба не має права.
Водночас Назарій Павлій визнає, що транзитний рух великовагового транспорту через житлові райони має бути максимально обмежений. Він називає такий рух ризиком для безпеки, фактором руйнування доріг і негативного впливу на довкілля та здоров’я людей.
Однак, остаточні рішення щодо маршрутів, обмежень і організації руху, наголошує він, має ухвалювати орган місцевого самоврядування — у випадку Ужгорода це міська рада.
Замість висновків скажемо, що наразі очевидним є той факт, що між будівельним бумом, контролюючими органами і міською владою залишається розрив відповідальності. Осоливо, це стосується самеиміста, яке б мало ініційовувати належний контроль. Якби було бажання. І поки такий контроль не буде запроваджено, місто й надалі платитиме за «розвиток» розбитими дорогами, брудом і повітрям, яке дедалі важче назвати безпечним.